отаман Тарас Бульба-Боровець

АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ:
Слава і трагедія українського повстанського руху
Спогади

Супровідна нотатка ІДВ


Якщо старий латинський вислів «habent sua fata libelli» («книги мають свою долю») є правдивим узагалі, то зокрема є він правдивим і в відношенні до книги спогадів Тараса Бульби-Боровця.

Товариство «Волинь» у Вінніпезі отримало від Автора скрипт-машинопис цих спогадів 29 років тому. У прилозі був Авторів лист, в якому він, між іншим, писав, що він уповноважує управу Т-ва «Волинь» покористуватися цим матеріалом — у рамках збирання матеріялів до найновішого розділу історії Волині — «так, як Хвальна Управа (Товариства «Волинь») уважатиме за властиве».

Низка різних причин (про які можна й треба було б писати специфічно та ширше, включно з браком фондів на друк, склалася була на те, що скрипт цих спогадів (якого Товариство «Волинь» передало управі Інституту Дослідів Волині) був зданий в друк тільки після кількарічної проволоки.

Коли скрипт уже був у процесі друку (у Видавництві «Тризуб» у Вінніпезі), до голови Інституту Дослідів Волині зголосився один студент, який пред'явив своє «уповноваження» від Автора цих спогадів, і в його імені зажадав, щоб почерез нього звернути Авторові скрипт, а ту його частину, що була вже надрукована «негайно знищити».

Управа ІДВ поступила згідно з цим бажанням уповноваженої Автором особи, яка поінформувала, що Автор був хворий, і тому Т-во «Волинь» та ІДВ не зможуть сконтактуватися з ним.

По десятьох роках (1980 р.) Тарас Бульба-Боровець передав Управі ІДВ скрипт тих своїх спогадів, що тепер (уже надруковані) поручаються ласкавій увазі читачів. Цей другий скрипт є вислідом тієї ревізії, яку Автор зробив у своєму першому скрипті (тобто в оригіналі з 1952 року).

Листування управи ІДВ з Автором та з уповноваженими ним особами у справі друкування його спогадів є частиною тих документів, що зберігаються в архіві ІДВ.

Якщо у зв'язку з надрукуванням цієї книжки (як частини матеріялів до того розділу історії Волині, що відноситься до подій з часів Другої світової війни) є щось таке, чого треба було б жаліти, то тут перш за все треба згадати про той факт, що Авторові не судилося дожити до появи друком його спогадів; він помер 15 травня цього року.


Редакційна Колегія ІДВ

Вінніпег, 29 липня 1981 р.


Передмова


35 років минуло з того часу, як закінчилася Друга світова війна, під час якої розгорілася кривава боротьба «визволителів» Заходу і Сходу за нашу українську землю.

Не зважаючи на поділ українських політичних сил, ні на погані перспективи на нашу перемогу в боротьбі з двома великими тоталітарними «визволителями» — комуно-московським імперіялізмом та гітлерівським націонал-соціялізмом — кращі сини і дочки українського народу почали ставити рішучий опір обом непрошеним гостям.

Піонером української партизанської боротьби з обома напасниками став виходець з нашого романтичного Полісся, Отаман Тарас Бульба-Боровець.

Тоді, як на західніх землях України большевицькі посіпаки вишукували, арештовували і масово винищували українських патріотів, Отаман Тарас Бульба переходить в 1940 р. німєцько-совєтський кордон біля Володави, пробивається на рідні місця на Поліссі і гуртує поліщуків на боротьбу з окупантами.

Українська Повстанська Армія почала своє існування з першого дня німецько-совєтської війни з 22 червня 1941 р. В цей час лідери голосного, урапатріотичного середовища, надіючись на добру ласку нацизму, вважали партизанку недоцільною і називали партизан «аґентами Сталіна та Сікорського».

Лише в 1943 році «проснулися» творці львівської «держави» під німецькою окупацією і побачили, що партизанська боротьба проти обох окупантів — це конечна потреба.

У своїх спогадах Отаман Бульба-Боровець доступною, легкою мовою, крок за кроком розповідає про своє життя і боротьбу з ворогами України під час Другої світової війни. З цих спогадів виступає ясно і переконливо постать талановитого партизана, хороброго командира, прямолінійного, щирого, самовідданого патріота України, чудового організатора, дипломата, і майстерного розповідника про повстанський рух в Україні під час Другої світової війни.

Отаман Бульба-Боровець, не зважаючи на чимало недоліків та помилок Уряду УНР, з уваги на органічну потребу історичної переємности в державно-творчому процесі, стає на службу Уряду УНР в екзилі і очолює новий етап визвольної боротьби України. Та не лише потреба історичної переємности й тяглости української державности підказали майбутньому партизанському лідерові продовжувати боротьбу з окупантами під освяченими українською кров'ю прапорами Петлюрівського руху.

Гострий і проникливий ум майбутнього стратега партизанської війни виявив неабияке ясновидство, і він став воїном такої України, де шанувалася б гідність і воля «найменшого брата», де шанувалася б мораль та етика, де була б відсутня фанатично-порожня хвалькуватість, загумінковість, вузький провінціялізм і хронічний примітивізм. Тарас Бульба-Боровець не жалів свого здоров'я, ні свого життя, борючись за таку Україну, в якій пануюча більшість шанувала б і не нехтувала б думок та почувань меншости. Він сотні разів дивився смерті в вічі, відбув польський і німецький концентраки, пережив муки й знущання за таку Україну, в якій, мов у дзеркалі, відбивалися б широкий діяпазон української вільної душі, християнські чесноти, вільна воля, любов, щирість, лагідність і доброзичливість.

Час партизанської боротьби України за право українців бути господарями на своїй землі — це час тоталітаризмів. Якщо політичні школи того часу бачили в націоналізмові вершок державно-визвольного та державно-творчого думання, а в комунізмові — протилежність націоналізму, то Тарас Бульба-Боровець схему світоглядових вартостей розглядав під цілком іншим кутом. ВСЕ, ЩО ТХНЕ ФАНАТИЧНИМ ВОЖДИЗМОМ, ЯЛОВИМ, ХОЧ І ТРІСКОТЛИВИМ НАЦІОНАЛІЗМОМ, ВІН СТАВИВ НА ЛІВУ СТОРОНУ СВІТОГЛЯДОВОЇ ГРИ. СЮДИ СТАВИВ ВІН ТАКОЖ КОМУНІСТИЧНУ, ЧИ ЦЕЗАРІВСЬКУ ДИКТАТУРУ. Бо, на його думку, для пересічної людини немає різниці, хто відбере їі волю комуніст чи нацист. На праву сторону гри ставив він повну відсутність влади анархію. На середину цього спектру Тарас Бульба-Боровець ставив республіканську державу з наявними в ній обмеженнями та застереженнями, що ґарантували б волю, права й вільну ініціятиву всіх громадян Української Республіки.

Виходячи з такого немарксистського розуміння правиці та лівиці, він став на шлях служення ідеї українського націоналізму з людським обличчям — у формі Української Народньої Республіки, стягаючи на себе напади та ненависть усіх тоталітаристів, починаючи від комуністів та нацистів і кінчаючи доморослими імітаторами патологічного вождизму. Із спогадів Тараса Бульби-Боровця довідуємось про доброту, вирозумілість, батьківську любов до своїх партизан, про лагідні взаємовідносини з своїми побратимами по зброї, відсутність бажання робити себе вождем, чи нав'язувати комусь свою волю.

Коли ворог відважився напасти на його штаб, щоб розбити його українськими руками, Отаман Бульба-Боровець НЕ ДОЗВОЛИВ ЗРОБИТИ НІ ОДНОГО ПОСТРІЛУ В ЗАСЛІПЛЕНИХ БРАТІВ. Він пережив особистий глум і трагедію, коли свій ворог замучив на смерть його дружину, але його лицарська етика не дозволяла йому «провчити» сліпих виконавців чужої роботи стріляти в українців.

Ніхто не пробує тут робити з Отамана Бульби-Боровця безпомильного. Робив і він помилки, і визнавав їх, каявся, що вони сталися. Про те, що навколо особи талановитого стратега партизанської війни можна було об'єднати ввесь партизанський рух, свідчить той факт, що на співпрацю з партизанськими з'єднаннями УПА Бульби-Боровця погодилися всі українські угруповання за винятком лідерів бундючно-тріскотливої фракції хлоп'ячого фанатизму Бандери й Лебедя. Шкоду, яку нанесла і наносить ця група українському народові, важко зараз установити, бо руїна, розбиття, перебирання й захоплення престижу та назв організацій, які почалися від розколу ОУН, розколу та присвоєння собі УПА, таборового розбишатства, «блискучого відокремлення», ще не закінчилися. Геній руїни гуляє далі…

Найкраще схарактеризував таких людей сам ідеолог українського націоналізму Д. Донцов. До речі треба зазначити, що коли Стецько і Ко. почали рівнятися на «кадри комсомолу та компартії» у своїй псевдо-визвольній тріскотні, то навіть Д. Донцов впав у неласку, як «реакціонер» і «доктринер». Багато світла на цю тему проливає журнал «Клич Нації», який видавали чи видають далі правовірні послідовники Д. Донцова та С. Бандери. Характеристику породи людей, які, свідомо чи несвідомо руйнують українське організоване життя, Д. Донцов подає так:



По книгам: А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ы Э Ю Я [EN] [0-9]
По авторам: А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я [EN] [0-9]
По сериям: А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я [EN] [0-9]

Поделитесь ссылкой в социальных сетях: